У Лубнах відкрилась унікальна виставка «Увага! Говорить і показує рушник!»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
28 грудня у Лубнах в приміщенні Галереї мистецтв Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького під такою назвою відбулася виставка наївних рушників із колекції лікаря і збирача старожитностей Едуарда Крутька, власника музею «Етнографічна Збірка «Древо».
Полтавський край був і залишається колискою української культури, що характеризується своєю оригінальністю, досконалістю, різновидністю. У стінах галереї представлено українські рушники з наївними мотивами, побутовими сюжетами, фразами з минулого, а, інколи, і позаминулого століття, які стали яскравим явищем у культурі.
Вітали митця заступник начальника управління культури і мистецтв – Оксана Радченко, гості з Полтави – Яніна Барибіна депутат обласної ради, Анна Гончаренко – професорка Харківського національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, Яна Можчіль та Сергій Мисник – депутати Лубенської міської ради та інші гості з Києва та Лубен.
«Жива історія промовляє нині до нас зі стін, де немов оживають павичі, голуби, ніби чуєш як дівчина зроняє стиха сльозу , вишиваючи рушника… Ті рушники – літопис центральної України. Всю тугу, біль і радощі вкладали руки вишивальниці у полотно. Дякую Едуарду Крутьку його друзям, колегам за сподвижництво, бо вони і нині творять історію», – написала на своїй сторінці у фейсбук депутат обласної ради і волонтерка Яніна Барибіна.
Понад 50 рушників із написами наївного мистецтва промовляють до відвідувачів.
«Це своєрідний цитатник наших прабабусь. Крилаті фрази, рядки з пісень, печалі і радощі, що вишивальниці перенесли на полотно», – розповідає власник колекції Едуард Крутко.
«Під зеленим дубом трава зеленіє, із хорошим мужом жина молодіє
Було б тобі Грицю нас двох не кохати.
Було б тобі Грицю мене одну знати.
Не вірь паво павичеві що він пір’я губе,
Не вірь дівко козакові, що він тебе любить.
З милим годочок, мов один часочок.
Под крестом моя могила, а на кресте моя любов. Там застыла моя сила, засохла моя кров. Хоть трудна работа так вишить была охота», – ціле послання на епітафії.
«Нащо голуба ловить, нащо його мучить, він сам прилитить, як за мною скучить… Чи винна дівчина, що парі немає, чи винна голубка, що голуб літає…» Галя шила року 1954.
«Я шила та бога просила щоб була моя доля щаслива. Не той козак шо побывь, а той шо вырнувсь. Дівнич Іван Василович загинув 1943 в бою за родіну». «А вже ж оці сірі гуси та й понапивалися. А вже ж мої карі очі та й наплакалися». Це свідчення історії. Літописні долі, вишиті дбайливими руками.
Чудовий Новорічний Вертеп на святі показали гостям діти під наставництвом Валентини Ляшенко. Які часи, такий і Ірод. Варто було Іроду промовити до своїх служок і до волхвів російською мовою – одразу ясно хто кат. У вертепі знайшлося місце і пропагандистам.
«А що вже і казати про різдвяні давні колядки у виконанні гурту ЩукаРиба. Ось таку країну, міліметр за міліметром, відвойовують наші захисники. Ціною власного життя дають нам можливість бути нацією нескорених!» – підсумувала враження від мистецької події Яніна Барибіна.
Фото – Яніна Барибіна
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
